Нерухомість



Головна » Новини » ВСУ » Проблеми судово-правової реформи

ЄВРОПЕЙСЬКА КОМІСІЯ «ЗА ДЕМОКРАТІЮ ЧЕРЕЗ ПРАВО»

початок

4. Зміни до Кодексу адміністративного судочинства

15. Зміни до КАСУ, внесені Законом № 2181 в основному стосуються судового контролю над адміністративними, нормативно-правовими та індивідуальними актами вищих органів влади в Україні.

16. Існує проблема узгодженості та відсутності ясності в цьому питанні. Дійсно, частина четверта статті 20 КАСУ передбачає, що «Верховний суд переглядає рішення адміністративних судів у виняткових випадках». Виходячи з цього положення, Верховний Суд, як видається, має повноваження для перегляду рішень адміністративних судів у певних випадках. Хоча це положення і не було виключено внесеними змінами, воно однозначно буде виключено, оскільки згідно нової редакції частини п’ятої статті 171 рішення, про які йдеться у цій статті (рішення ВРЮ, дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, ВРЮ) можуть бути оскаржені до Вищого адміністративного суду України. У частині шостій статті 171 Закон № 2181 прямо передбачає, що рішення ВАСУ «є остаточним і не може бути переглянутим в апеляційному чи в касаційному порядку». Видається, що цим положенням чітко виключається можливість перегляду таких рішень в порядку частини четвертої статті 20 КАСУ.

17. Більше того, це важко узгоджується зі статтею 18 КАСУ в редакції закону № 2181. Відповідно до нової редакції частини четверта статті 18 КАСУ ВАСУ «діючи як суд першої інстанції», має повноваження щодо розгляду спорів про встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів та всеукраїнського референдуму, так само як і щодо спорів про визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України та ВРЮ. Видається, що це має означати, що якщо ВАСУ виступає тут як суд першої інстанції, має бути можливість перегляду таких справ і в апеляційному суді. Разом з тим, нова стаття 171 здається виключає будь-яку можливість апеляції, оскільки рішення ВАСУ проголошуються остаточними і такими, що не можуть бути переглянуті.

18. Необхідне більш чітке і системне регулювання для полегшення розуміння і правильного застосування цих правових положень. Як зазначалося вище, нова частина четверта статті 18 уточнює частину четверту статті 97 Закону «Про судоустрій і статус суддів», у якій йдеться про те, що «Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України може бути оскаржено до суду в порядку, передбаченому процесуальним законодавством».

19. Що стосується компетенції Вищого адміністративного суду з розгляду спорів, у яких оскаржуються рішення, дії чи бездіяльність Президента України, Верховної Ради України та ВРЮ частиною другою статті 171 встановлено, що «окрема судова палата створюється у ВАСУ» для розгляду цих справ, справи вирішуються колегією суддів у складі не менше п'яти суддів цієї палати протягом розумного строку, але не пізніше одного місяця після відкриття провадження у справі. Стосовно «створення окремої палати», то має бути точно передбачено, що така палата і її склад (судді, які працюють в її складі), відповідають вимогам фундаментального «права на суд, встановлений законом». Формування цієї палати, з огляду на важливість справ, які вона розглядає, має бути в об’єктивний спосіб передбачено в Законі. В іншому випадку, зростають ризики як для незалежності та неупередженості правосуддя, так і для політичних втручань.

20. Мета уникнути затримок при здійсненні провадження окремою судовою палатою ВАСУ при вирішенні спорів, передбачених статтею 171, чітко простежується в цьому Законі: неможливість зупинення оскаржуваного акту, максимальний час для прийняття рішення по справі – один місяць і відсутність можливості подальшого перегляду в апеляційному чи касаційному порядку. Ці положення можуть сприяти швидкому вирішенню справи і таким чином перешкодити зловживанням правом на судовий розгляд з метою запобігти реалізації оскаржуваних актів. Разом з тим, з огляду на важливість та складність окремих з цих справ, які розглядатиме спеціальна палата, одного місяця може не вистачити, беручи до уваги при цьому і те, що рішення цього суду буде остаточним і не підлягає подальшому перегляду в апеляційному чи касаційному порядку. Виключення можливості перегляду рішення може виявитися корисним для прискорення судового провадження, однак при цьому можуть виникнути проблеми щодо повноважень, якими наділяється ця окрема палата. Знову, процедура призначення судів до складу цієї палати має бути прозорою і об’єктивною. У цьому випадку положення частини п’ятої статті 116 Закону «Про судоустрій і статус суддів» (2453-VI) є недостатніми (рішення приймається зборами суддів цього суду на підставі пропозиції голови суду).

21. Насамкінець, Законом вносяться зміни до статті 117 КАСУ, згідно яких «забороняється забезпечувати позов» шляхом зупинення актів парламенту, Президента та ВРЮ. Не зовсім зрозуміло, що саме мається на увазі. Можна передбачити, що йдеться про те, якщо відбувається інший судовий процес, то цей судовий процес не може бути під впливом або загрозою того, що акт парламенту, Президента чи ВРЮ може бути визнано незаконним в рамках іншого процесу. Разом з тим, складно зрозуміти як це може бути обґрунтовано.

5. Про Вищу раду юстиції

5.1. Загальні положення 

22. Закон України «Про Вищу раду юстиції» набрав чинності 17 лютого 1998 року і змінювався декілька разів, останній раз Законом № 2181-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження», прийнятим 13 травня 2010 року (Закон № 2181-VI), який є предметом цього висновку.

23. ВРЮ є колегіальним органом, що наділений різними видами повноважень. Стаття 131 Конституції, яка визначає компетенцію ВРЮ, містить такі повноваження :

1) внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад;

2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;

3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

4. Вища рада юстиції, відповідно до Конституції, відповідальна за «формування суддівського корпусу» (розділ IV, глава I Закону «Про Вищу раду юстиції»). Закон «Про вищу раду юстиції», зі змінами, внесеними Законом № 2181-VI, визначає, що ВРЮ за рекомендацією кваліфікаційної комісії суддів (як вже зазначалося у Законі «Про судоустрій і статус суддів»), вносить пропозиції Президенту України про призначення суддів; вона також може вносити пропозиції про звільнення їх з посад (розділ IV, глава 2). Народний депутат, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, кваліфікаційна комісія суддів чи член ВРЮ може внести пропозицію про звільнення судді. ВРЮ може також здійснювати дисциплінарне провадження щодо суддів та прокурорів. Згідно розділу IV глави 3 Закону, ВРЮ розглядає питання про порушення суддями та і прокурорами вимог щодо несумісності їх посад із заняттям діяльністю, забороненою Конституцією України та законами України. Нарешті, ВРЮ здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів. Закон передбачає два види дисциплінарних стягнень: догана та пониження у кваліфікаційному класі (розділ IV, глава IV Закону); вона також розглядає скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів та прокурорів. Отже, ВРЮ виступає як апеляційна інстанція, переглядаючи скарги на рішення про притягнення до відповідальності суддів загальних судів, і одночасно може притягати до дисциплінарної відповідальності суддів Верховного суду та вищих спеціалізованих судів. Також здається, що є різниця між суддями місцевих та апеляційних судів, які можуть оскаржувати рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності спочатку до ВРЮ, а потім до ВАСУ, і суддями Верховного та вищих спеціалізованих судів, які можуть оскаржувати такі рішення виключно до ВАСУ.

25. Закон № 2181-VI в основному змінює цю частину Закону «Про Вищу раду юстиції». Разом з тим, навіть зі змісту пояснювальної записки до Закону № 2181-VI не зрозуміло, як оскаржувати до суду рішення ВРЮ, прийняті за результатами дисциплінарного провадження. Недостатня чіткість в Законі може створити перешкоди для такого оскарження.

26. Інший аспект, що викликає занепокоєння – це широкий спектр повноважень ВРЮ який, як видається, виходить за межі повноважень ВРЮ, визначених Конституцією України, у сфері призначення суддів на адміністративні посади. У Рішенні Конституційного Суду України від 21 травня 2002 року № 9-рп (у справі про Закон України «Про Вищу раду юстиції»), Суд вирішив, що відповідно до статті 131 Конституції України, «зі змісту положень Основного Закону України не випливає належність до відання ВРЮ внесення подання про призначення суддів на адміністративні посади в судах». ВРЮ як державний орган може діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий статус ВРЮ визначається Конституцією України. Стаття 131 Конституції України містить вичерпний перелік повноважень ВРЮ, що не включає повноваження призначати суддів на адміністративні посади.

5.2. Склад Вищої ради юстиції

27. Частина друга статті 131 Конституції України передбачає, що ВРЮ складається з 20 членів. Верховна Рада України, Президент України, з'їзд суддів України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до ВРЮ по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури - двох членів ВРЮ. До складу ВРЮ входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України. Стаття 5 Закону «Про Вищу раду юстиції» повторює положення частини другої статті 131 Конституції України.

28. Мабуть, у схвальній спробі подолати проблему малої кількості суддів у складі ВРЮ, Прикінцеві положення розділу XII («Зміни до законодавчих актів України») Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зі змінами, внесеними пунктом 3.11 до закону «Про Вищу раду юстиції» передбачають, що два із трьох членів ВРЮ, що призначаються Верховною Радою України (частина перша статті 8) та Президентом України (частина перша статті 9), один з трьох членів, які призначаються З’їздом суддів (частина перша статті 11), один з трьох членів, які призначаються з’їздом представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ (частина перша статті 12), повинні бути суддями. Всеукраїнська конференція працівників прокуратури призначає двох членів ВРЮ, один з яких призначається з числа суддів (частина перша статті 13).

29. Незважаючи на це, склад ВРЮ все рівно не відповідає європейським стандартам, оскільки з 20 членів ВРЮ лише 3 є суддями, які обираються самими суддями. Прикінцеві положення фактично визнають, що рівень суддівського представництва у ВРЮ повинен бути вищим, але таке рішення обране через те, що суддів обирають чи призначають Парламент, Президент, навчальні заклади та прокуратура. Крім того, перехідні положення закону передбачають, що нові положення Закону будуть застосовуватися лише після закінчення строку повноважень чинних членів ВРЮ (пункт 8 розділу XIII «Прикінцеві положення»). У чинному складі ВРЮ, один суддя є членом ВРЮ за посадою (Голова Верховного Суду) і деякі з членів, призначених Президентом та парламентом є de facto суддями або колишніми суддями, Закон не містить такої вимоги, поки не закінчаться повноваження попередніх членів Ради. Разом з Міністром юстиції та Генеральним прокурором 50% членів ВРЮ належать або обрані виконавчою чи законодавчою владою. У зв’язку з цим не можна назвати склад ВРЮ таким, до якого входить значна частина суддів. Інколи у старих демократіях може бути так, що виконавча влада має часом вирішальний вплив і в деяких країнах така система може нормально працювати. Українські органи влади самі під час зустрічей у Києві визначали Україну як державу з перехідною демократією, яка рада використати досвід інших європейських країн. Як зазначалося у попередніх висновках, «Нові демократії, разом з тим, поки не мають шансів розвивати ці традиції, які можуть запобігти зловживанням, і саме тому в цих країнах, особливі конституційні та законодавчі положення необхідні як гарантії для попередження політичних зловживань при призначенні суддів».

30. Фактичний склад Вищої ради юстиції може сприяти взаємодії парламентської більшості і запобігти тиску з боку виконавчої влади, але це не може подолати структурний дефіцит його складу. Цей орган не може бути вільним від будь-якого підпорядкування політичному впливу. Недостатньо гарантій, які переконують в тому, що ВРЮ захищає цінності та основоположні принципи правосуддя. Такий порядок формування визначений Конституцією України, а отже потребує внесення конституційних змін. Включення Генерального прокурора як члена ВРЮ за посадою викликає побоювання, оскільки це може мати стримуючий ефект на суддів і сприймається як потенційна загроза. Генеральний прокурор є стороною в багатьох справах, які доводиться розглядати суддям, і його присутність в органі, що займається призначенням, дисциплінарним провадженням та звільненням суддів, викликає ризик, що судді не будуть діяти неупереджено при розгляді таких справ або Генеральний прокурор не буде діяти неупереджено щодо суддів, чиї рішення він оскаржує. Отже, склад ВРЮ не відповідає європейським стандартам. Оскільки це вимагає внесення змін до Конституції України, що може бути складно, Закон повинен передбачати, з метою збалансування проблемного складу ВРЮ, більш сильне регулювання вимог щодо несумісності. Беручи до уваги повноваження, які надані ВРЮ, вона має працювати як постійно діючий орган, і окрім членів за посадою, усі інші члени ВРЮ не мають права поєднувати свою діяльність з будь-якою іншою приватною чи публічною діяльністю.

5.3. Зміни до Закону «Про Вищу раду юстиції»

31. Законом №2181 внесено зміни до восьми статей Закону «Про Вищу раду юстиції», а саме статей 24, 25, 27, 30, 32, частини четвертої статті 42, частини шостої статті 46 та частини четвертої статті 47.

5.3.1. Стаття 24 Закону «Про Вищу раду юстиції»

32. Ця стаття регулює питання визначення кворуму для правомочності засідань ВРЮ. Стосовно засідань Ради, зараз вони є повноважними за умови присутності більшості від складу Ради, у той час як раніше вимагалася більшість у дві третини. Якщо це положення мало на меті полегшення функціонування ВРЮ, пояснювальна записка до законопроекту не містить жодного справжнього обґрунтування для таких змін. Необхідна більшість голосів для прийняття рішення залишилася незмінною.

33. Однак, є ще зміни, внесені до частини п’ятої цієї статті, згідно із Законом № 2181, в яких слова «три четверті» слід замінити словами «дві третини». Це бентежить, оскільки у Законі «Про Вищу раду юстиції», як в офіційному перекладі, опублікованому на її сайті, так і у перекладі, підготовленому USAID, частина 5, яка стосується необхідної кількості для прийняття рішень, у новій редакції говорить про те, що вони приймаються більшістю від складу ВРЮ (а не двома третинами як зазначається у змінах). Тому існує очевидна суперечність у текстах. У частині четвертій цієї статті знову ж зазначається про більшість у дві третини для правомочності засідань ВРЮ.

34. Беручи до уваги важливість питань, які розглядаються ВРЮ, зокрема внесення подання про звільнення суддів з посади та притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, зниження кворуму необхідного для правомочності засідань або для прийняття рішень може означати зниження рівня захисту інтересів суддів, щодо яких приймаються такі рішення. Жодного пояснення щодо цих змін у тексті Закону немає, хоча під час зустрічей у Києві ризик блокування ВРЮ був названий як підстава для зниження кворумів. Однак, це створює загрозу подальшої політизації процесу звільнення суддів та дисциплінарного провадження щодо них.

5.3.2. Стаття 25 Закону «Про Вищу раду юстиції»

35. Частина друга статті 25 («Повноваження Вищої ради юстиції щодо перевірки справ») говорить, що ВРЮ «може витребовувати і отримувати від судів копії судових справ, провадження у яких не закінчено, за винятком справ, які розглядаються в закритому режимі…Витребовування та отримання Вищою радою юстиції копій судових справ не перешкоджає продовженню їх судового розгляду» (частина третя статті 25). І ще: «Член Вищої ради юстиції має право знайомитися з матеріалами, поданими на розгляд ради, брати участь у їх з'ясуванні та перевірці, заявляти клопотання, наводити свої мотиви, подавати відповідні документи». Ця норма надає ВРЮ повноваження отримувати з судів копії судових справ, які ще розглядаються відповідними судами. Це викликає серйозне занепокоєння щодо судової незалежності.

36. Порівняно з попередньою редакцією Закону, основні зміни стосуються включення до цієї статті окремих процедурних правил як-то спосіб запиту, час, протягом якого він має бути задоволений та відповідальність за ненадання інформації. Якщо конкретно, запит має бути письмовим, відповідь на нього, як правило, має бути надана протягом 10 днів, а відповідальність за невиконання має бути передбачена законом.

37. Отже, основні зміни, запроваджені Законом № 2181 до статті 25 Закону «Про Вищу раду юстиції» мали на меті вдосконалення процедури запиту та отримання інформації. Що стосується відповідальності за невиконання вимог ВРЮ, дивіться коментарі до статті 188 КУпАП.

38. Проте, положення статті 25 Закону «Про Вищу раду юстиції», яке передбачає, що «суди надають копії судових справ, провадження, у яких не закінчено (…) крім справ, що розглядаються в закритому режимі» залишилося незмінним. Це положення є небезпечним, оскільки воно може підривати незалежність суддів. Надання документів по справах, розгляд яких триває, може розглядатися як повідомлення про те, яким чином справа повинна бути розглянута. Одним з основних принципів судової незалежності є те, що кожен суддя, розглядаючи справу, підкоряється тільки закону і має бути вільним від будь-якого впливу, коли застосовує закон. Частина перша статті 126 Конституції України визначає, що незалежність та недоторканність суддів гарантується Конституцією та законами України. Частина перша статті 129 Конституції України визначає: «При здійсненні правосуддя судді є незалежними і підкоряються тільки закону».

39. Контроль над питаннями дисциплінарної відповідальності суддів, включає дотримання професійних та особистих обов’язікв суддів, однак не передбачає ні можливості перегляду змісту судових рішень, ні оцінки того як суддя застосовує закон. Виправлення помилок щодо застосування закону під час вирішення справи має здійснюватися шляхом апеляційного перегляду, але не через дисциплінарне провадження. Виходячи з цього, запит матеріалів судової справи може мати місце, наприклад, якщо має місце невиправдана затримка при розгляді справи. Однак ВРЮ не може переглядати здійснення правосуддя в окремих справах, ні притягувати до дисциплінарної відповідальності за помилки в застосуванні закону при прийнятті рішення, оскільки це може призвести до незаконного посягання на незалежність суддів.

5.3.3. Стаття 27 Закону «Про Вищу раду юстиції» 

40. Стаття 27 визначає перелік актів, які може приймати ВРЮ. Цей перелік майже буквально відтворював повноваження ВРЮ, що передбачені статтею 131 Конституції України. Законом № 2181 внесено дві зміни до статті 27 Закону «Про Вищу раду юстиції». Перша, це доповнення новим пунктом 7) частини першої статті 27, який дозволяє ВРЮ приймати «інші акти в межах повноважень ВРЮ». Це положення може бути предметом критики, оскільки перелік повноважень ВРЮ, визначений у статті 131 є вичерпним. Є небажаним, що повноваження такого важливого органу як ВРЮ не були чітко окреслені та що звичайним законом надається право приймати «інші акти», які більше ніяк не визначаються і не обмежуються в законі. Під час зустрічей в Києві, органи влади вказували як приклад «інших актів» справи, що відносяться до внутрішньої організації діяльності ВРЮ. Тим не менше, видається небезпечним включати такий невизначений термін і відкривати можливість тлумачити це положення як надання додаткових повноважень ВРЮ. Повноваження ВРЮ мають бути вичерпно визначені в Законі. Якщо дійсно ці "інші акти” стосуються виключно регулювання питань внутрішньої організації ВРЮ, Закон має чітко зазначати про це, щоб уникнути невірних тлумачень.

41. По-друге, Закон № 2181 доповнює статтю 27 новою частиною 3, згідно з якою акти ВРЮ можуть бути оскаржені виключно до ВАСУ в порядку, передбаченому КАСУ. Щодо цього положення дивіться коментарі до КАСУ, надані вище.

5.3.4. Стаття 30 Закону «Про Вищу раду юстиції»

3. Ця стаття визначає, хто може вносити до ВРЮ пропозиції щодо звільнення суддів з посад. Зміни, внесені Законом № 2181 зменшили кількість таких суб’єктів з 4 до 2. Раніше подання могли вносити 1) народні депутати; 2) Уповноважений Верховної Ради з прав людини; 3) відповідна кваліфікаційна комісія суддів; і 4) член ВРЮ. Внесеними Законом 2181 змінами лише двоє останніх суб’єктів можуть вносити до ВРЮ подання про звільнення суддів з посади. Цілком логічно, що кваліфікаційні комісії мають право вносити до ВРЮ подання про звільнення суддів з посади. Більш сумнівним є наділення таким правом члена ВРЮ. Беручи до уваги, що Міністр юстиції та Генеральний прокурор є членами ВРЮ за посадою (стаття 131 Конституції), і що Конституція України не передбачає гарантій того, що ВРЮ складатиметься з більшості або значної частини суддів, обраних самими суддями, внесення пропозицій про звільнення суддів членами ВРЮ, які представляють виконавчу владу, може вплинути на незалежність суддів, а отже порушити частину другу статті 126 Конституції України і особливо пункт 5 частини четвертої статті 47 Закону «Про судоустрій і статус суддів» (див. у цьому зв’язку коментарі до цього Закону, CDL(2010)097). У будь-якому разі, член ВРЮ, який вніс пропозицію про звільнення відповідного судді з посади, не може брати участь у прийнятті ВРЮ рішення щодо цього судді: це може вплинути на гарантію неупередженості. Таке положення містилось у попередній редакції статті 30 Закону «Про Вищу раду юстиції», однак було виключено Законом № 2181 і це виглядає як небажана зміна.

5.3.5. Стаття 32 Закону «Про Вищу раду юстиції»

43. Стаття 32 стосується звільнення суддів з посади і внесеними до неї змінами більш чітко викладено поняття «порушення присяги» суддею. Відповідно до нової редакції цієї статті порушенням присяги є: вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; незаконне отримання суддею матеріальних благ або здійснення витрат, що перевищують доходи такого судді та членів його сім'ї; умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом; порушення морально-етичних принципів поведінки судді. Частина третя статті 32 Закону визначає порушенням присяги судді, що обіймає адміністративну посаду в суді, також невиконання ним посадових обов'язків, встановлених для відповідної адміністративної посади, пов'язаних з процесуальними діями. Цим положенням доповнюється частина перша статті 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка містить визначення присяги судді. Це положення викликає стурбованість з декількох причин.

44. По-перше, ця стаття намагається дати визначення дій, які призводять до дисциплінарної відповідальності судді. Підстави для дисциплінарної відповідальності вже визначені у Законі «Про судоустрій і статус суддів» (стаття 83 розділу VI «Дисциплінарна відповідальність судді»). Також у цьому Законі визначається зміст та текст присяги (статті 104 та 105 Закону «Про судоустрій і статус суддів»). Регулювання такого важливого механізму як порядок притягнення суддів до відповідальності різними законодавчими актами ускладнює систему, робить її важкою для розуміння і застосування. У зв’язку з цим пропонується визначити цей порядок виключно в Законі «Про судоустрій і статус суддів».

45. По-друге, є дуже важливим не плутати етичні принципи з дисциплінарними питаннями і метою цього положення Закону має бути визначення усіх можливих дій, що можуть містити підстави для притягнення до дисциплінарної відповідальності, що тягнуть за собою відповідні санкції. Точність і передбачуваність підстав для дисциплінарної відповідальності є необхідною для правової визначеності і особливо для гарантій незалежності суддів; для цього треба намагатися уникати розпливчатих підстав або широких визначень. Водночас, нове визначення містить дуже загальні поняття, серед яких такі як «вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів» або «порушення морально-етичних принципів поведінки судді». Це видається особливо небезпечним, оскільки ці нечіткі поняття можуть призвести до можливості використання їх як політичної зброї проти суддів. Частина друга статті 32 Закону «Про Вищу раду юстиції» не додає нічого принципово нового, чого не має у статті 83 Закону «Про судоустрій і статус суддів». Таким чином, підстави для дисциплінарної відповідальності, як і раніше, дуже широко окреслені і потрібне більш точне їх регулювання, для забезпечення незалежності судової системи.

46. Насамкінець, в останній частині стаття 32 зазначається, що для прийняття рішення про звільнення судді з посади вимагається проста більшість голосів від складу ВРЮ замість двох третин. Враховуючи недоліки зі складом ВРЮ – це крок назад у питанні гарантій незалежності суддів.

5.3.6. Частина четверта статті 42, частина шоста статті 46 і частина четверта статті 57 Закону «Про Вищу раду юстиції»

47. Цими положеннями регулюється право судді або прокурора, який є суб’єктом дисциплінарного провадження, бути заслуханим (частина четверта статті 47 Закону «Про Вищу раду юстиції»), і як відбувається провадження, якщо суддя чи прокурор не може бути присутнім або відсутній на засіданні ВРЮ. До змін, внесених Законом № 2181, передбачалась можливість проводити засідання без участі судді чи прокурора, «якщо він відсутній на засіданні ВРЮ з поважних причин». Хоча таке положення повністю гарантує право бути почутим, це може призвести до проблем у здійсненні дисциплінарного провадження, оскільки в принципі участь судді чи прокурора, щодо якого порушено дисциплінарне провадження, визнавалася обов’язковою. Отже, якщо суддя чи прокурор надає «вагомі причини» для неучасті в засіданні, засідання не може відбутися і відповідно дисциплінарне провадження не зможе закінчитися ухваленням рішення.

48. З практичної точки зору є розумним, що для того, щоб уникнути процедури ухилення з боку судді чи прокурора від участі у слуханнях, рішення може бути прийнято на підставі письмових пояснень, наданих ними. Разом з тим положення Закону мають сильніше гарантувати право на справедливий розгляд. Цими змінами намагаються запобігти процедурним зловживанням, що можуть призвести до неможливості або невиправданої затримки у прийнятті рішення щодо дисциплінарної відповідальності. Однак, ці положення повинні тлумачитися на користь права на справедливий розгляд справи щодо судді чи прокурора, який є суб’єктом дисциплінарного провадження.

продовження


| RSS

Корисні посилання


«HRGH» ® Всі права захищені